2. Моделі системи глобальної
інформаційної безпеки. Інформаційна безпека.
Інформаційна безпека – а)
захищеність інформаційного середовища особистості, суспільства та держави від
навмисних і ненавмисних загроз і впливів.
б) стан інформаційної
озброєності особистості, суспільства, країни, тобто озброєності їх знаннями,
при якому досягається захищеність і реалізація їх життєво-важливих інтересів і
гармонічний розвиток незалежно від наявності внутрішніх і зовнішніх загроз;
в) стан забезпечення завдань
національної безпеки на інформаційному рівні, при якому досягається захищеність
і реалізація життєво-важливих інтересів, гармонічного розвитку і потреб в
інформації особистості, суспільства, країни незалежно від наявності внутрішніх
і зовнішніх загроз.
Інформаційна безпека є однією
із суттєвих складових національної безпеки країни, її забезпечення завдяки
послідовній реалізації грамотно сформульованої національної інформаційної
стратегії в значній мірі сприяє забезпеченню досягнення успіху при вирішенні
задач у політичній, військово-політичній, військовій, соціальній, економічній
та інших сферах державної діяльності. Так, проведення в життя вдалої
інформаційної політики може суттєво вплинути на розв’язання
внутрішньополітичних, зовнішньополітичних та військових конфліктів.
Найбільш вважливі національні
інтереси – суверенітет і територіальна цілісність держави. В Концепції (основах
державної політики) національної безпеки України серед пріоритетних
національних інтересів визначено такі:
- досягнення національної
злагоди, політичної і соціальної стабільності; гарантування прав української
нації та національних меншин України;
- зміцнення генофонду
Українського народу, його фізичного і морального здоров'я та інтелектуального
потенціалу;
- розвиток української нації,
історичної свідомості та національної гідності українців; розвиток етнічної,
культурної, мовної та релігійної самобутності усіх національностей, що
складають український народ;
- налагодження рівноправних та
взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та
світову спільноту.
У цьому ж документі визначені і основні можливі загрози національній
безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності, серед яких
зазначені такі:
У політичній сфері:
- посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;
- втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;
- наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних
сил в Україні;
- загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин.
У соціальній сфері:
- тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві.
У науково-технологічній сфері:
- науково-технологічне відставання України від розвинених країн;
- зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та
інженерно-технічних кадрів.
В інформаційній сфері:
- повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у
міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну;
- інформаційна експансія з боку інших держав.
З аналізу змісту наведених
інтересів і загроз їхній реалізації випливає, що механізми забезпечення
національних інтересів і загрози за своєю сутністю мають переважно
інформаційний характер.
Такі складові інформаційного середовища України, як інформаційні ресурси (у
тому числі й інформаційні технології) та інформаційна інфраструктура (як
матеріально-технічна основа створення, розповсюдження і використання
інформаційних ресурсів), які входять до складу національного інформаційного
потенціалу, сьогодні значною мірою визначають рівень і темпи
соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни. У наш
час «інформаційний потенціал» стає одним з найважливіших чинників забезпечення
національної безпеки наряду з "економічним потенціалом",
"військовим потенціалом" тощо.
Модель системи інформаційної безпеки.
Інформаційна безпека значною
мірою визначає рівень захищеності і, як наслідок, стійкості основних сфер
життєдіяльності суспільства (країни) по відношенню до небезпечного
(дестабілізуючого, деструктивного, уразливого тощо) інформаційного впливу, а з
іншого боку – інтенсивність розвитку суспільства в тій чи іншій сфері за
рахунок ефективного використання накопичених людством знань. З точки зору
інформатизації під інформаційною безпекою розуміється ступінь захищеності
інформаційних ресурсів від негативного впливу різного роду зовнішніх і
внутрішніх інформаційних загроз, яка забезпечує їх ефективне використання в
інтересах громадян, суспільства і країни.
Отже системний підхід до
вирішення задач забезпечення інформаційної безпеки при створенні національних
інформаційних систем з їх інтеграцією у глобальні міжнародні інформаційні
системи вимагає дослідження і вияву всіх можливих механізмів впливу на
національний інформаційний простір, особливо на зміст інформаційних потоків.
З метою здійснення системного
підходу до вирішення задач забезпечення інформаційної безпеки пропонується
модель системи інформаційної безпеки у вигляді трьох складових (блоків
показників), що комплексно поєднанні, а саме:
· Блок показників «ОСНОВИ»;
· Блок показників «НАПРЯМКИ»;
· Блок показників «ЕТАПИ».
Основи системи інформаційної
безпеки:
1.Законодавча, нормативно-правова, наукова та методична
база;
2.Структура та завдання органів, що забезпечують
інформаційну безпеку національних інтересів України;
3.Політика інформаційної безпеки (інформаційна стратегія);
4.Методи, технології та засоби забезпечення інформаційної
безпеки (інформаційно-технічне забезпечення).
Напрямки здійснення системи
інформаційної безпеки України:
1. Інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура;
2. Інформаційне середовище;
3. Інформаційні ресурси;
4. Інформаційні процеси;
5. Інформаційні технології;
6. Система масової інформації;
7. Моніторинг інформаційної безпеки.
Етапи створення та
функціонування системи інформаційної безпеки України:
1. Визначення переліку інформаційних технологій та
ресурсів, що потребують забезпечення безпеки;
2. Визначення та оцінка загроз (ризиків) для
інформаційних технологій та ресурсів;
3. Визначення вимог до системи інформаційної безпеки
національних інтересів України;
4. Вибір та впровадження організаційно-технічних рішень;
5. Контроль функціонування та оцінка ефективності системи
інформаційної безпеки.
