1.      Рукописні видання 15-16 ст. Перші друковані газети.

Летючі листки, прокламації, діалоги були головними інструментами в епоху середньовіччя та раннього Відродження. В газетах запечатаних на станках були багато чисельні праобрази, які нагадували листи або донесення. Ці відомості чи листки призначалися для передачі інформації на певну відстань. Європа пізнього середньовіччя і відродження потребувала інформації як комерційної, так і політичної, оскільки успіх торгівлі залежав не тільки від комерційних, але й від політичних інтриг. Саме тому виникла необхідність появи людей, які займалися збором інформації. На той час Венеція була головним морським центром Європи, тому уся інформація збігалася саме сюди. В центрі міста було збудовано бюро, яке видавало перші прототипи газет.

Не дивлячись на те, що вже був винайдений друкарський станок у 15 ст. новини ще були рукописні. Розповсюдження інформації у 15-16 ст. ст. стає вигідною справою і перетворюється в заняття професіоналів. В різних країнах починають відкриватися бюро подібні до венеціанського. В Німеччині великою популярністю користувалося бюро фугерів, яке видавало так звані «фугер»-газети. Крім того, в Німеччині епохи відродження велике розповсюдження мали летючі листки, започатковані М. Лютером, Мусеном. Це були перші прояви політичної журналістики. Рукописні новини розповсюджувалися практично у всіх країнах Європи переважно з Німеччини та Голандії.

М. фон Айцинг систематизував окремі факти і почав їх подавати в статтях, а пізніше в повістях.

Брошури, що видавалися відрізнялися від газет:

-          Висвітлювалася одна подія;

-          Не були періодичними;

-          Великий акцент робився на оформлення.

1609 р. – на світ з’явилася перша друкована газета німецькі «Відомості». Протягом кількох років подібні видання розповсюдилися по всій Європі. Номер складала кореспонденція з різних частин Європи, інформація розміщувалася довільно.

Журналістика в Англії починалася також з рукописних повідомлень. Перший друкарський станок прибув до Англії з Німеччини наприкінці 16 ст. і рукописні листки швидко були витіснені друкованими. Новини нагадували викладку і стилістику Німецьких. На початку 17 ст. в Англії з’являлися видання періодичного характеру, одне з них називалося «Періодичні новини». В 30-х роках 17 ст. держава бере цей бізнес під свій контроль і встановлює свою монополію. На початку продукція цих видань нагадувала книгу, тому їх ще називали книгами новин. У 40-і періодичність англійських газет стабілізується, з’являються нові видання: «Джорнал модерейт», а в 60-х «Оксфордська газета».

Преса Франції спочатку була представлена «Французьким Меркурієм» - офіційним вісником, що виходив у Парижі. Він був заснований Ж. Рішаром у 1611 р. Однак газета виходила всього раз у рік і не мала великого впливу на суспільну думку, тому що її публікації відрізнялися відвертою проурядовою орієнтацією. Кардинал Ришельє – перший державний діяч Франції, що усвідомив необхідність ідеологічного впливу на суспільну думку. Ставши першим міністром Франції у 1624 р., кардинал став конфіденційно курирувати всі публікації «Французького меркурія» і призначив редактором падке Жозефа, якого сучасники називали сірим преосвященством. Однак малотиражна газета, що виходила один раз у рік, не відповідала політичним завданням Ришельє. Кардинал шукав можливість систематичного впливу на суспільну думку, а для цього необхідне було періодичне видання іншого типу.

Створити першу національну французьку газету було призначено королівському медикові Т. Ренодо. Посаду при дворі він одержав завдяки протекції падке Жозефа, який і залучив Ренодо до роботи в газеті. Там талановитого журналіста помітив Ришельє, який запропонував Ренодо випускати нове періодичне видання. Організація подібного видання без підтримки всемогутнього кардинала була б неможливою. У часи Ренодо друкарі й книговидавці відповідно до статуту, затвердженого їхньою корпорацією, повинні були мати гарну освіту: знати латинь, уміти читати грецькою і мати сертифікат в Парижі, необхідно було прожити в ньому від 4 до 6 років.

У 1630 Ренодо оформив офіційний дозвіл на володіння Адресним бюро, одержавши монополію на збір інформації із всієї території Франції. Наступним кроком стало видання газети «Ла Газет».