2. Природа та структура
комунікативного процесу. Його ефективність та аспекти. Етапи розвитку масової
комунікації. Журналіст як професійний комунікатор.
Комунікативний
процес є основою спілкування, організація якого залежить від розуміння системи
й структури процесу, а також природи комунікативного акту. Комунікація є
важливим чинником існування суспільства. Суспільства без спілкування немає.
Саме воно є тим процесом, який і забезпечує утворення суспільства. 70% свого
часу ми витрачаємо на спілкування, без ефективності якого зупинилося би багато
виробничих процесів. Тому питання організації процесу спілкування є важливим
для творення суспільства.
Комунікація
– необхідний процес встановлення і підтримання контактів між членами певної
соціальної групи чи суспільства в цілому на основі певних схожостей (духовних,
професійних, інтелектуальних, емоційно-вольових…) опосередкованих мовою.
Власне,
це визначення комунікації уже відбиває природу комунікації та є його словесною
теоретичною моделлю. Схематично цю модель можна представити так:
1)
Комунікант;
2)
Комунікат;
а) Особливості комуні кантів;
б) Духовне і професійне єднання.
Комунікант
ініціює процес встановлення або підтримання контакту з комуні катом. Цей процес
зумовлений ситуацією і соціально-психологічними особливостями комуні кантів, а
також духовним і професійним єднанням.
Комунікативний
процес – це суть спілкування; це безпосередньо процес встановлення й
підтримання контактів. Досліджуючи природу КП, його можна характеризувати в
кількох аспектах:
1)
Історичний
аспект – з погляду походження і формування;
2)
Типологічний
аспект – з погляди форми процесу спілкування;
3)
Видовий - з погляду кількості учасників та специфіки
організації КП;
4)
Онтологічний
– з погляду сутнісного;
5)
Функціональний
аспект – з погляду ефективності й дієвості процесу;
6)
Рольовий
– з погляду ефективності учасників КП;
7)
Стильовий
– з погляду самобутності й оригінальності процесу;
8)
Формальний
– з погляду форми процесу, та інші.
Сьогодні
називають три головні етапи у розвитку комунікації: до індустріальний,
друкований, телевізійний.
Доіндустріальний етап характеризується такою
організацією процесу спілкування, який може бути виражений у формулі:
спілкування «обличчя до обличчя». Такий процес спілкування був властивий усій
спільноті і мав вигляд переважно міжособистісної, інтерперсональної комунікації,
що відбувалася у формі діалогу або монологу.
Друкований етап пов’язується з першою
індустріальною революцією, з виникненням масового спілкування.
Телевізійний етап з’являється завдяки другій
індустріальній революції, коли моделі поведінки отримувалися до того, як люди
навчилися читати.
Журналіст
– це професійний комунікатор, який працює з інформацією й готує її для
періодичних видань, що готуються відповідними виробниками ЗМК (пресою, ТБ, радіомовленням, електронними засобами); виробник
масової інформації; фахівець з питань функціонування названих ЗМК.
Журналіст
як професіональний мовець діє в реальних соціально-економічних умовах і впливає
на масову свідомість словом та візуальними засобами. Тут важливими є й питання особистості
журналіста і його здатності та уміння само усвідомити себе мовцем, що творить
текст, співбесідником, який свідомо впливає на аудиторію, спираючись на її
інтереси і потреби. Не економіка, не політика є для журналіста метою. Його мета
вища, він через розмови про політику й економіку впливає на поведінку людини,
її емоційно-вольову сферу, її мислення і свідомість. Журналіст відрізняється,
скажімо, від економіста тим, що для економіста економіка є метою, а для
журналіста розмови на економічні теми є лише засобом, знаряддям досягнення своїх
цілей, які лежать у сфері, насамперед, соціальної поведінки людей. Журналіст
тому і є фахівцем у сфері МК, що він оперує масовою свідомістю, впливає на
маси, виховує їх, керує соціальними мікрогрупами, пристосовуючись до них і
використовуючи при цьому різні засоби, зокрема говорячи їхньою мовою, на їхні
теми.
