4. Журналістсько-видавнича діяльність М. Драгоманова. «Громада».

Михайло Драгоманов з'явився на політичній сцені в складні часи. Національно-демократичні революції, що про­котилися по Європі, засвідчили зростання національної свідомості народів. З розвитком капіталізму в Росії розши­рилося коло осіб, які брали участь у громадському житті. В Україні ж значна частина селян, що становили більшість нації залишалася неписьменною, а еліта суспільства була майже повністю денаціоналізована. Одначе й тут помалу по­чали з'являтися люди (і не останню роль у цьому відіграва­ла діяльність Кирило-Мефодіївського товариства), котрі мріяли вивести Україну на широкий шлях цивілізованого розвитку. Одним із тих, хто доклав до цього багато, сил, був М. Драгоманов.

Після закінчення навчання Драгоманов бере активну участь у громадському житті Наддніпрянської України 1873—1875 рр. Це і викладацька робота, і діяльність у Київській громаді. Фактично він сам редагує газету «Киевский телеграф», у якій співробітнича­ли П. Житецький, П. Чубинський, С. Подолинський та ін., налагоджує стосунки з російськими народниками, збирає кошти для пов­станців проти турецького гніту в Герцеговину. Чимало сил Драгоманов доклав до налагодження зв'язків між українським рухом у Наддніпрянщині й на західноукраїнсь­ких землях. Драгоманов активно співробітничав з І. Франком, О. Терлецьким, В. Навроцьким та іншими молодими галиць­кими діячами. Його статті друкувалися в газетах і журналах «Правда», «Діло», «Друг», «Громадський друг». 1873 р. на організаційній нараді з нагоди заснування Наукового товариства ім. Шевченка він наполягав на необхідності роз­горнути наукову й літературно-дослідницьку діяльність в обох частинах України. Зробив він чимало й для привер­нення І. Франка та інших молодих галичан до соціалізму. Не приховуючи своїх переконань, часто вступав у дискусії на сторінках журналів («Правда», «Зоря», «Діло»), а в праці «Шевченко, українофіли і соціалізм» на відміну від деяких галицьких опонентів показав справжнього великого Кобза­ря, без купюр. Драгоманов намагався довести до свідомості галичан значущість тих всеукраїнських завдань, що стояли перед ними.

У середині 1870-х рр. сили реакції розпочали наступ на український рух. Було закрито «Киевский телеграф», а 1876-го вийшов Ємський указ Олександра II, який унемож­ливив подальший розвиток української культуру й національ­ної науки. Ще 1875 р. Драгоманова було звільнено з університету за політичну неблагонадійність. Наступного року він за дорученням «Громади» виїжджає за кордон і засновує в Женеві вільну українську друкарню, а також займається політичною працею.

Мету перебування за кордоном і напрям своєї діяльності Драгоманов сформулював у журналі «Громада». По-перше, це дати матеріал про Україну, по-друге, шляхом висвітлення прогресивної політичної думки, в тому числі західноєвропейської, сприяти утворенню політичних гуртків в Україні. Тобто зв'язок України з Європою повинен стати двосто­роннім. Важливо було надати українському рухові загаль­ноєвропейського звучання, домогтися його підтримки в світі. 11 травня 1878 р. він виступив на літературному конгресі в Парижі з доповіддю «Література українська, проскрибована урядом російським». Розповівши про багатство української літератури, Драгоманов висловив надію, що «конгрес не за­лишиться байдужим до наших скарг і знайде спосіб допомогти». Водночас він енергійно підтримував слов'янські народи, що виступили проти панування Туреччини.

Але найважливішою справою була видавнича й публіци­стична діяльність. Протягом 1878—1881 рр. виходять п'ять номерів журналу «Громада», який став для України тим, чим «Колокол» Герцена для Росії. У виданні Драгоманову надавали допомогу С. Подолинський, М. Павлик, дружина Людмила. Якраз у «Громаді» з явилася політична програма українського руху з ви­могою повної самостійності спілки вільних громад України. Драгоманов, по суті, сам редагує ще один журнал — «Вольное слово» й публікує статті, присвячені боротьбі проти са­модержавства, розвиткові української літератури та освіти. Аналізуючи державний бюджет Росії, він зазначав, що в привілейованих школах на кожного учня витрачають 1000 крб. на рік, а в народній — 4 коп. Його дослідження були спрямовані в русло історичних традицій українського наро­ду. Не поділяючи поглядів П. Куліша, який вважав козаків лише «розбишаками», Драгоманов доводив, що козаччина за своїм устроєм наближалася до вільних європейських дер­жав.

Найбільшу цінність та інтерес становить другий збірник – найбільший за обсягом і найзмістовніший. Більшу частину збірника присвячено звісткам про Україну, які мали назву «Вісті з України» і різноманітні розділи: «Здирництво», «Начальство», «Темнота». Третій збірник опублікував повість П. Мирного «Лихі люди», статті Ф. Вовка та М. Драгоманова про Т. Шевченка.

У 1880 Драгоманов спробував реорганізувати збірник в журнал з революційно-демократичною програмою. Четвертий збірник складався з матеріалів, що висвітлюють розвиток капіталізму в Західній Європі, Росії та на Україні. Другу частину складали праці про Шевченка. Найпримітнішою статтею була «Шевченко, українофіли і соціалізм».

Останній 5 збірник вийшов з друку 1882 року. Він ідейно був продовженням 2-го, а саме звістками з України. У цьому збірнику помітне місце займає стаття Драгоманова «Українські громадівці перед польським соціалізмом і польським патріотизмом». 

Видання «Громади» й статті Драгоманова у «Вольном слове» привернули увагу всієї Європи. Це перші зразки вільної, безцензурної революційної преси, це визначні явища у вітчизняній, політичній літературі.